новини

Свято Весни, широко відоме як «Китайський Новий рік», – це перший день першого місяця за місячним календарем. Свято Весни – найурочистіше та найжвавіше традиційне свято серед китайців, а також важливе традиційне свято для китайців за кордоном. Чи знаєте ви походження та легендарні історії Свята Весни?

Свято Весни, також відоме як Китайський Новий рік, є початком місячного календаря. Це найграндіозніше, найжвавіше та найважливіше давнє традиційне свято в Китаї, а також унікальне свято для китайського народу. Це найконцентрованіший прояв китайської цивілізації. З часів династії Західна Хань звичаї Свята Весни продовжуються й донині. Свято Весни зазвичай відноситься до передночі Нового року та першого дня першого місяця за місячним календарем. Але в народній культурі традиційне Свято Весни стосується періоду з восьмого дня дванадцятого місячного місяця до дванадцятого або двадцять четвертого дня дванадцятого місячного місяця до п'ятнадцятого дня першого місяця за місячним календарем, причому кульмінацією є переддень Нового року та перший день першого місячного місяця. Святкування цього свята сформувало деякі відносно фіксовані звичаї та звички протягом тисячоліть історичного розвитку, багато з яких передаються й донині. Під час традиційного свята китайського Нового року хань та більшість етнічних меншин Китаю проводять різноманітні святкові заходи, більшість з яких зосереджені на поклонінні богам і Буддам, відданні шани предкам, знесенні старого та відновленні нового, зустрічі ювілеїв та благословень, а також молитвах за щедрий рік. Заходи різноманітні та мають яскраво виражені етнічні особливості. 20 травня 2006 року Державна рада схвалила народні звичаї Свята Весни для включення до першої партії національного списку нематеріальної культурної спадщини.

Існує легенда про походження Свята Весни. У стародавньому Китаї жило чудовисько на ім'я «Нянь», яке мало довгі вусики та було надзвичайно лютим. Нянь роками живе глибоко на дні моря і вилазить на берег лише напередодні Нового року, ковтаючи худобу та завдаючи шкоди людському життю. Тому напередодні Нового року люди з сіл і сіл допомагають людям похилого віку та дітям втекти в глибокі гори, щоб уникнути шкоди від звіра «Нянь». Одного разу напередодні Нового року з-за меж села прийшов літній жебрак. Селяни поспішали та панікували, і лише стара жінка на сході села дала старому трохи їжі та закликала його піднятися на гору, щоб уникнути звіра «Нянь». Старий погладив бороду та посміхнувся, кажучи: «Якщо моя бабуся дозволить мені залишитися вдома на всю ніч, я прожену звіра «Нянь». Стара жінка продовжувала вмовляти старого, благаючи його посміхнутися, але мовчала. Посеред ночі звір «Нянь» увірвався в село. Виявилося, що атмосфера в селі відрізнялася від попередніх років: на східному кінці села був будинок дружини, двері були обклеєні великим червоним папером, а будинок яскраво освітлений свічками. Няньський звір тремтів усім тілом і видав дивний крик. Коли він наблизився до дверей, у дворі пролунав раптовий вибух, і «Нянь» затремтів усім тілом і не наважувався рухатися вперед. Спочатку «Нянь» найбільше боявся червоного, полум'я та вибухів. У цей момент двері моєї тещі широко відчинилися, і я побачив старого чоловіка в червоному халаті, який голосно сміявся у дворі. Нянь був шокований і збентежено втік. Наступного дня був перший день першого місячного місяця, і люди, які знайшли притулок, були дуже здивовані, побачивши, що село в безпеці. У цей момент моя дружина раптом зрозуміла це і швидко розповіла селянам про обіцянку благати старого. Ця справа швидко поширилася по навколишніх селах, і всі люди знали, як прогнати няньського звіра. Відтоді щоночі в новорічну ніч кожна родина приклеює червоні куплети та запускає петарди; кожна домівка яскраво освітлена свічками, охороняючи ніч та чекаючи на новий рік. Рано-вранці першого дня навчання в середній школі мені все одно доводиться вирушати в сімейну та дружню подорож, щоб привітатися. Цей звичай поширюється все ширше і ширше, стаючи найурочистішим традиційним святом серед китайців.